Про це йдеться у новому спецпроєкті “Психея”, пише ексміністерка охорони здоров’я Уляна Супрун.

Цікаво: Що позитивного отримали пари від карантину: 7 факторів

Героїня Анастасія розповіла історію, що після тривалої боротьби та смерті її батька від онкології, у неї почався тривожно-депресивний розлад. Однак чимало людей з її оточення не сприймали це серйозно і навіть радили вдатися до містичних практик.

Коли тітка дізналася про мої проблеми із психікою, першою (та й основною) її порадою було звернутися до священника “на вичитку”. Інша знайома пропонувала звернутися до цілителя. Мало не щотижня давала нові адреси й переконувала піти до знахаря, який “вилікував знайому свата кума брата”. Але після кількох походів, на які мене таки вмовила релігійна мама, мені нарешті дали спокій,
– розповідає дівчина.

Часто людей, в яких сталися психічні розлади, не розуміють і не підтримують навіть найближчі. Через це вони починають відчувати себе “не такими як всі”, “поганими”, страждають від відчуття провини та змушені заперечувати або приховувати факт хвороби.

“Це все наслідки стигматизації –  формування стійкої негативної асоціації людини або групи людей з будь-чим ганебним та огидним. Це може проявлятися у використанні зневажливої та образливої лексики, некоректних жартах, стійкої асоціації психічного розладу та неконтрольованої агресії або й узагалі знецінення ментального здоров’я”, – пояснила ексміністерка МОЗ Уляна Супрун.

Формами проявів стигми є

  • Стереотипи, які проєктують колективну думку,
  • Упередження, що передбачає оціночну складову та привласнення стереотипу,
  • Дискримінація – обмеження можливостей людини та відмову в задоволенні її прав.

Є кілька видів ставлення суспільства до сприйняття людей з психічними розладами

  • страх та відчуження – “Людей, які мають психічні розлади, слід боятися і, отже, не допускати їх до громади”.
  • диктатура – “Люди, які мають психічні розлади, – “безвідповідальні тюхтії”, які самі винні у своєму стані, тому за них життєві рішення мають приймати інші”,
  • жалість – “Люди, які мають психічні розлади, – неначе діти, тож потребують догляду за собою”,