Для початку необхідно повернутися у 2019 рік та проаналізувати, як все починалось. Про перших хворих на пневмонію невідомого походження Китай повідомив 31 грудня 2019 року. Згідно з даними ВООЗ, отриманими від уряду країни, перші клінічні прояви у хворих з’явились 8 грудня.

@media (max-width: 640px) {
.mobileBrandingPlace {
padding-bottom: 56.21%;
z-index: 9;
margin: 10px 0;
}

#mobileBrandingPlace1496775 {
padding-bottom: 56.21%;
z-index: 9;
margin: 10px 0;
}

#mobileBranding {
margin: 0 !important;
}
}

До теми Які хвороби забрали найбільше життів українців у 2020 році

Але згодом стало відомо про більш ранніх пацієнтів, зокрема 1 грудня та 17 листопада. Так, згідно з останньою інформацією, перший випадок зараження коронавірусною інфекцією тоді ще невідомого походження міг статися 17 листопада 2020 року. Про це свідчать урядові документи, отримані журналістами видання South China Morning Post. В урядових записках є свідчення про те, що 55-річний житель провінції Хубей інфікувався невідомою хворобою. Поки що його офіційно вважають нульовим пацієнтом. З першої групи випадків, зареєстрованих в тому ж місяці, дві третини були пов’язані з тваринним ринком міста Ухань.

Загалом існує декілька теорій про те, коли і де виник найперший випадок зараження й не виключено, що вірус вперше з’явився в жовтні 2019 року. Вчені з Інституту генетики Університетського коледжу Лондона переконані, що спалах COVID-19 у Китаї почався приблизно з 6 жовтня 2019 року, але з урахуванням інкубаційного періоду став помітним пізніше.

Зараз це не надто суттєво, оскільки перші протиепідеміологічні кроки Китай почав робити вже у 2020 році, тобто через місяць-півтора після того, як госпіталізували перших хворих. Ринок міста Ухань було закрито 1 січня 2020 року. Усіх людей з клінічними проявами недуги ізолювали. Згодом було проведено моніторинг понад 700 людей з урахуванням понад 400 медичних працівників, які тісно контактували з людьми з підозрою на наявність інфекції.

За допомогою специфічного діагностичного ПЛР-тесту станом на 2 січня наявність вірусу було підтверджено у 41 людини в районі Уханя. 16 січня 2020 року влада Китаю повідомила про смерть 69-річного пацієнта.

Загалом провінцію Хубей та місто Ухань заблокували аж 23 січня 2020 року. До цього моменту хвороба поширилась не лише за межі провінції, а й за межі країни. Втім, тоді про це ще не було відомо. Уряд до останнього приховував важливу інформацію та відтягував блокування, оскільки це суттєво вдарило б по економіці. Тим паче у лютому повинне було початись святкування Китайського нового року – головна туристична подія країни.

Мовчання – не найкращий спосіб боротьби

Коли одна країна фіксує поширення невідомої хвороби, вона повинна чесно поділитися інформацією про спалах, не побоюючись економічної катастрофи. Натомість інші країни повинні довіряти цій інформації й повинні бути готовими простягнути руку допомоги, а не засуджувати.

Так, першою помилкою у боротьбі з пандемією було мовчання з боку Китаю. Навіть бюро ВООЗ у КНР не знало про спалах невідомої пневмонії у країні до повідомлення уряду в ЗМІ 31 грудня. Уявіть, представники найбільшої та найвпливовішої організації охорони здоров’я у світі більш ніж через місяць дізнаються про спалах невідомої хвороби з журналістських повідомлень, а не внаслідок контакту з владою.

1 січня ВООЗ самостійно відправило запит до уряду країни, аби дізнатись більше, але не отримало відповіді. 2 січня представники організації в країні зробили повторний запит та запропонували допомогу. Наступного дня Всесвітня організація охорони здоров’я таки отримала відповідь та почала активно контактувати зі ЗМІ.

Загалом ця ситуація вчить, що для ефективної боротьби з пандемією потрібен високий рівень міжнародної довіри і співпраці.



Спалах коронавірусу у Китаї, лютий 2020 року / Фото AP

Так, Китай припустився грубої помилки, приховавши інформацію про спалах невідомої інфекції. Але несправедливо звинувачувати лише китайський уряд. Адже навіть тоді, коли наслідки коронавірусу стали помітними у Китаї й хвороба вже почала ширитись світом, більшість країн самі квапилися з блокуванням та підготовкою медичної системи.

Це не перша й точно не остання пандемія за час історії людства. І, ймовірно, уряди країн рішучіше б йшли на серйозні карантинні заходи після перших 100 випадків невідомої хвороби якби були впевнені в тому, що на допомогу прийдуть інші держави. Адже всі розуміють, що блокування життя навіть декількох міст та регіонів може привести до економічного колапсу. Багато хто буде коливатися, поки не стане занадто пізно.

Другою перепоною у боротьбі з хворобою стала активна політична гра з боку деяких країн та засуджування дій китайської влади. Шквал постійної критики у бік країни та навіть безумні теорії з боку деяких політиків про штучне створення COVID-19 стали поштовхом до процвітання ксенофобії. Навіть наприкінці 2020 року, коли хвороба масштабно розрослася по усьому світові, люди китайської національності зазнають цькування у різних країнах світу.

Ігнорування ВООЗ та несерйозне ставлення до ризиків інфекції

Історично склалося, що в минулому людство зіштовхнулося з безліччю пандемій. Більшість вірусних пандемій були викликані вірусами грипу. Вчені та епідеміологи неодноразово попереджали про те, що вони явно не останні й що людство безсумнівно знову з ними зіштовхнеться. До прикладу, у журналі Nature в 2010 році публіцисти навели наступну тезу:

Реальність така, що наступного разу нам може не пощастити, особливо з урахуванням того, що на цей раз більшість населення світу не мають доступу ні до вакцин, ні до противірусних препаратів. Урядам і вченим потрібно подвоїти зусилля по зміцненню нашого захисту,
– йдеться в повідомленні.

Але людство не було уважним до попереджень науковців. Також воно було неуважним до усіх закликів ВООЗ на початку спалаху нового коронавірусу.

  • 30 січня ВООЗ оголосило COVID-19 “надзвичайною ситуацією у сфері охорони здоров’я, що має міжнародне значення”. До слова, оскільки організація неодноразово збирала нараду стосовно розв’язання цього питання, це оголошення могло б з’явитися й раніше, якби у відомстві володіли усією необхідною інформацією та оцінками про небезпеку нового вірусу від китайського уряду.

  • 12 лютого 2020 ВООЗ опублікувало керівні принципи оперативного планування, аби країни почали підготовку до сплеску хвороби та ввели певні заходи: координацію, планування і моніторинг на рівні країн, інформування про ризики і взаємодію з населенням, епіднагляд, роботу бригад швидкого реагування і розслідування випадків, пункти пропуску через державний кордон, профілактику інфекцій і інфекційний контроль, ведення пацієнтів, оперативну підтримку і матеріально-технічне забезпечення.

  • 15 лютого 2020 генеральний директор ВООЗ звернувся до світової спільноти з трьома основними закликами: використовувати усі можливості для підвищення рівня готовності, застосовувати загальнодержавний підхід і керуватися солідарністю, а не забобонами. Також він висловив стурбованість до неготовності міжнародної спільноти фінансувати заходи щодо боротьби зі спалахом в екстреному порядку.

  • 16 лютого починає роботу спільна місія ВООЗ – Китай, аби точно встановити тяжкість нового захворювання, динаміку його передачі й ефективність протиепідемічних заходів китайської сторони.

  • 24 лютого 2020 року представники спільної місії ВООЗ – Китай провели пресконференцію, на якій повідомили, що “значна частина світової спільноти поки що морально і матеріально не готова до реалізації заходів, прийнятих в Китаї для стримування COVID-19“. Керівники місії підкреслили, що для стримування хвороби і смертності необхідно якнайшвидше запланувати широкомасштабне здійснення високоякісних заходів нефармацевтичного характеру, спрямованих на охорону здоров’я населення, таких як виявлення та ізоляція хворих, відстежування контактів, приміщення їх під нагляд або в карантин і взаємодія з населенням. Паралельно було розроблено ряд основних рекомендацій, призначених для КНР, країн з наявними спалахами COVID-19 та країн, яких ще не торкнулася інфекція, а також до громадськості та міжнародної спільноти. Головне – швидкість прийняття рішень, готовність та мобілізація суспільних сил.

  • 3 березня 2020 року ВООЗ звернулася до промисловості й урядів країн із закликом збільшити випуск засобів індивідуального захисту на 40% у зв’язку з їхнім дефіцитом.

  • 11 березня через тривожні показники поширення інфекції й через “неприпустимі масштаби бездіяльності” ВООЗ надало COVID-19 статус пандемії.

До початку цього оголошення серйозність нового коронавірусу недооцінювалася більшістю країн світу. На той момент епіцентром пандемії вже стала Європа – там почали реєструвати більше хворих і померлих, ніж у всіх інших країнах разом узятих. ВООЗ, Фонд ООН і їхні партнери представили Фонд солідарності з боротьби з COVID-19, призначений для збору пожертвувань. Лише за 10 днів на допомогу медикам і для продовження досліджень по розробці лікарських препаратів і вакцин вдалося зібрати понад 70 мільйонів доларів США.

blank

Померлих від коронавірусу у Бергамо перевозили до інших регіонів військовою вантажівкою, Березень 2020 року / Фото AP

І хоч країни спершу не були підготовані до більшості аспектів коронакризи, з часом та поступово до превентивних заходів вдалася ледь не кожна держава. Заходи безпеки, карантин, соціальне дистанціювання, обмеження транспортних сполучень, закриття кордонів спостерігалися майже в усіх країнах. Люди почали жити зовсім інакше, але лише після того, як на власні очі побачили усі наслідки COVID-19.

Можливо, якби кожна країна ввела рішучі заходи значно раніше та почали підготовку медичної системи заздалегідь, коли попереджала ВООЗ, початок пандемії був би легшим.

Чому закриття кордонів недостатньо

Історія та ситуація з теперішньою пандемією демонструє, що неможливо захиститися, просто закривши кордони. Епідемії швидко поширювалися навіть у середні віки й задовго до епохи глобалізації. Реальний захист досягається лише завдяки обміну правдивою і перевіреною науковою інформацією і завдяки глобальній солідарності і співпраці. Як вже було зазначено, міжнародна співпраця у таких ситуаціях просто необхідна. Безумовно, карантин і ізоляція потрібні для запобігання поширення епідемій, але коли країни не довіряють один одному і кожна з них існує сама по собі, то поширення хвороби стримати важко.

І дуже важливо, що усі люди повинні розуміти причини утворення епідемій та усвідомлювати появу нових, як справжню загрозу людському виду.

Поява COVID-19 стала несподіванкою для більшості громадян. На фоні нерозуміння того, що відбувається, внаслідок недостатньої комунікації від урядів та недовіри до влади з’явилося безліч теорій змови, які не лише є абсурдними, а й поставили під загрозу боротьбу з інфекцією та глобальну імунізацію. Це черговий доказ того, що представникам охорони здоров’я країн потрібно постійно проводити регулярні роз’яснювальні роботи.

У 70-ті роки людству вдалося перемогти вірус віспи, адже проти неї вакцинували у кожній країні. Якби хоча б одна країна тоді не провела імунізацію свого населення, то це могло б поставити під загрозу все людство. Нині ж з усією силою процвітає антивакцинаторський рух.

Аби перемогти пандемію, людям потрібно довіряти науковим експертам, громадянам необхідно довіряти державній владі, урядам потрібно бути чесними з населенням, а країни повинні довіряти один одному. Але впродовж останніх десятиліть безвідповідальні політики свідомо підривають довіру до науки, державних органів та міжнародного співробітництва.